FANDOM


Вулиця Шевченка— вулиця у центральній частині міста, одна із найдавніших та найкрасивіших в Івано-Франківську. Названа на честь великого українського поета і мислитиля Т.Г. Шевченка. Тягнеться від вул. Січових стрільців до парку ім. Шевченка.

Історія

Вулиця Шевченка одна з найдавніших вулиць міста. Її виникнення відноситься до XVII століття, перші згадки про неї є вже в нотатках німецького мандрівника У. Вердума. Тоді це було дорога, що вела від Станиславської фортеці до Діброви – дубового лісу (тепер парк імені Т. Шевченка), куди Потоцькі запрошували своїх гостей на полювання. В цьому ж лісі була їхня резиденція, яка до наших часів не
SL385

Вулиця Липова (сучасна Т. Г. Шевченка)

збереглася. Деякі історики помилково вважали, що резиденція існує і дотепер. Насправді споруда у парку – це будинок, споруджений в 1842 році поміщиком Т. Дошотом. Згодом його власниками були барони Ромашканами. Вже на картах XVIII ст. дорога зображена, як алея для прогулянок, обсаджена липами. Але немає жодної інформації про те хто і коли насадив тут липи. В ХІХ ст. вулиця почала називатися Липовою вулицею. Тоді це ще була досить невелика вулиця, на ній було всього 16 садибних будиночків. Згодом вулиця почала швидко розбудовуватися, тут склався цікавий архітектурний ансамбль. У 1920-тих кінцеву частину вулиці,— початок центральної алеї теперішнього парку ім. Т.Г. Шевченка було названо Алеєю Криховецьких уланів. Це польський полк, який у складі російської армії стримував наступ німців на Станиславів і отримав перемогу 24 липня 1917 на Криховецьких полях. Вулицю ж вперше перейменували тільки у 1934 на честь міністра внутрішніх справ Польщі Перацького Броніслава після того, як він був страчений членами ОУН через погроми українського населення під час проведення страшної пацифікації у Галичині. Ця назва, одначе, не прижилася. Відтак у вересні 1941 німецька окупаційна влада повертає їй назву Липова. За радянської влади назву змінили спочатку на Червоноармійську, а у 1953 р. на Сталіна. В 1961 році вулиця отримала сучасну назву Т. Г. Шевченка.

Будівлі

  • № 1
Будівля колишнього готелю "Варшава"

Будівля колишнього готелю "Варшава"

Готель «Дністер». Будівля готелю знаходиться за двома адресами: вул. Січових Стрільців, 12: північна частина будинку, одним із фасадів виходить на вул. Січових Стрільців, де й розміщений готель. В часи ЗУНР, тут меш­кав пре­зи­дент — Петрушевич Євген. Також, у лютому-березні 1919 р., в готелі зупинялись перші особи УНР: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко. вул. Шевченка , 16 південна частина будинку, фасадами виходить на вул. Шевченка, де зараз знаходяться Центральний народний Дім, універсам «Фаворит».

Землю під будівництво разом із старим двоповерховим будинком придбала на початку 1912 року греко-католицька капітула. Проектування великого прибуткового дому доручили архітектору Ф. Янушу. Будівля була споруджена восени 1913 р.
Готель Варшава-мир

Готель "Мир".

Першим орендарем кам'яниці, якій дали назву «Австрія», був П. Біль зі Львова. Кам'яниця спочатку мала назву «Австрія», розташовувалися один з найкращих в місті — готель, ресторан, кафе і третій по рахунку міський кінотеатр. Всі вони також носили назву "Австрія". За часів ЗУНР готель перейменовано на «Одеса», із 1919 — 1939 носив назву «Варшава», потім — «Спартак», а вже з 1960 р. — «Дністер». В колишньому кінотеатрі «Австрія», в 1919 р. засідала Національна Рада ЗУНР. 3 січня вона винесла ухвалу про об'єднання з УНР, про що свідчить меморіальна дошка.Тут також працювали: Лев Бачинський — віце-президент Національної Ради ЗУНР (до цього: комісар Станіславського повіту), Кость Левицький — голова Державного секретаріату ЗУНР, Дмитро Вітовський — Державний секретар
Z 79331147

Готель "Дністер". Світлина 2010 р.

Військових Справ ЗУНР. Коли в січні 1990 р. проводили ланцюг єднання українських земель Івано-Франківськ - Львів - Київ, він починався від дверей цього будинку. В 1940-му тут розмістилися новостворена філармонія, Державний гуцульський ансамбль пісні і танцю. Тут працювали відомі митці Я. Барнич, Д. Котко, М. Магдій, В. Пащенко, М. Гринишин.
  • № 3

У цьому будинку (колись №5) до 1939 р. працювала приватна друкарня Леона Данкевича, в якій друкували українські і польські видання.

  • № 11

З утворенням Станиславського єпископства постала потреба у відкритті духовної семінарії. У лютому 1894 року був складений план будівництва семінарії навпроти єпископського палацу. Це мала бути триповерхова кам'яниця із семінарською каплицею з двома бічними крилами, в яких мав розміститися гуртожиток 63-х семінаристів. Проте за браком коштів тоді не вдалося розпочати будівництва. Ще до свого прибуття на єпископства до Станиславова 1899 р. А. Шептицький за власні кошти купив ділянку у чиновника Лісковацького під будівництво греко-католицької духовної семінарії за 10 тисяч ринських. Із 1901 р. розпочалося її будівництво за сприянням державних субсидій (140 тисяч римських). У 1904 р. будівництво було завершено. Для новоствореної семінарії А. Шептицький подарував 4000 книг з власної книгозбірні. Після закриття семінарії в 1946 році частину книг було передано до обласного архіву. Останнім ректором семінарії був отець доктор А. Бойчук. НКВС арештували його в жовтні 1945 року та після двох років ув'язнення в Київській тюрмі заслали на десять років до Воркути. Більш трагічна участь 19-ох семінаристів, яких у 1945 р. розстріляли.

Нині в цій будівлі католицька школа, і тимчасово, військовий комісаріат.

  • № 14

Спочатку в цій будівлі розміщувалася консисторія УГКЦ, а після Львівського собору 1946 р. і насильної ліквідації УГКЦ – консисторія Російської православної церкви і резиденція Івано-Франківського і Коломийського архієпископа РПЦ А. Пельвецького. Після смерті архієпископа в 1966 р. будинок було передано під потреби музично-педагогічного факультету педагогічного інституту.

  • № 16
Шевченка 16

Обласний господарський суд. Світлина 2010 р.

Колишня двоповерхова кам'яниця адвоката А. Пшибиловського. Ще в 1848 році вникла думка про відкриття в Станиславові греко-католицького єпископства. Римо-католицьке духовенство і польська шляхта чинила цьому шалений опір, тому єпископство було відкрито лише в 1885 році. В 1883 році влада міста придбала під неї кам'яницю у вдови адвоката А. Пшибиловського. Тоді садиба була у вкрай занедбаному стані і потребувала значних коштів на реставрацію. Завдяки пожертвав вірян будівля була ретельно відремонтована. Після Першої світової війни на замовлення єпископа Г. Хомишина художник А. Добрянський (1886-1946) у дусі українського бароко розписав палацову каплицю. Після передачі палацу для потреб радянських військ розписи були знищені. В резиденції жили по черзі єпископи Юліан Пелеш, Юліан Сас-Куїловський, Андрей Шептицький, Григорій Хомишин (на фасаді розміщена меморіальна дошка цьому єпископу). Від 2004 р тут розміщується обласний господарський суд.

  • № 18

Будинок в стилі цивільного будівництва ХХ ст. – помешкання і адвокатська контора громадсько-політичного діяча д-ра Юлія Олесницького, голови місцевої організації товариства «Просвіта».

  • № 20

До 1939 в цьому одноповерховому будиночку містилося Єврейське музично-драматичне товариство імені Авраам А. Ґольдфадена, назване в честь відомого драматурга А. Ґольдфадена (1840-1908), п'єсу якого «Суламіф» ставив у 1910-1911 рр. київський театр М. Садовського.

  • № 26

На місці будинку, в садибі Г. Лотрінгера за тодішньою адресою Липова, 34 28 вересня 1868 р. в місті виникла катастрофічна пожежа, внаслідок якої вигоріла чверть міста — 260 будинків. У вогні згоріли ратуша, церкви, пошта, суд, театр, крамниці, майстерні, дерев'яні будинки, в основному в центральній частині міста. Збитки від пожежі вираховувались у сумі 1 млн. ринських злотих.

  • № 32

До 1939 року тут розміщувалася загальноосвітня школа ім. Т. Чацького. В цій гімназії навчався польський письменник і театральний діяч єврейського походження Горацій Сафрін. У післявоєнні роки тут розмістився один з корпусів педінституту.


  • № 44

Триповерхова кам'яниця із скульптурами. Була зведена відомою будівельною фірмою Серафіні, химерні фігури, що підтримують балкон другого поверху, створив відомий український скульптор М. Бринський (1883-1957), родом із села Долини. Будинок спочатку призначався під житло, але потім в ньому розмістилася перша українська гімназія Станиславова.

У 1905 році на вимогу української громадськості австрійський уряд дав згоду на відкриття Станиславської української гімназії, спочатку вона розміщувалася в орендованому приміщенні на теперішній вул. Січових Стрільців, 26. В будинку № 44 по теперішній вул. Шевченка гімназія розмістилася 1908-го й перебувала тут до 1939-го. Орендну умову на це приміщення в 1908 р. було підписано на 6 років. Оскільки власник цієї кам'яниці Розеншрайх під час Першої світової війни виїхав до Австрії, то будинок став власністю гімназії. Першим та довголітнім директором був призначений Сабат Микола. Його ім'я носить одна з поближчих до вул. Шевченка вулиця. Гімназія була закрита радянською владою у 1939 р. та була перетворена в середню школу №3.

Фігури

Скульптура роботи Михайла Бринського

В гімназії викладали: біолог і зоолог, пізніше професор Львівського університету В. Бриґідер, художник, колишній офіцер УСС Осип Сорохтей. У гімназії навчались: Олекса Гірник, що в 1978 р. вчинив акт самоспалення на Тарасовій горі на знак протесту проти русифікації України (на фасаді встановлена меморіальна дошка), композитор Анатолій Кос-Анатольський, художники Григорій Смольський, М. Зорій, письменник Святомир Фостун, діячі ОУН—УПА Степан Ленкавський (встановлена меморіальна дошка), Дмитро Клячківський та інші відомі діячі.

Нині це житловий будинок.




  • № 75

Корпуси Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1940-му на базі колишньої торгової гімназії створили вчительський інститут, 1950-го його реорганізували в педагогічний, 1971 р. йому присвоїли ім'я В. Стефаника. 1992 р. педінститут перетворили на Прикарпатський університет, у 2004-му він одержав статус національного. Університет динамічно розвивається, він налічує 18 000 студентів, до його складу входить 10 навчальних інститутів. Філії є в Долині, Коломиї і Мукачевому на Закарпатті. Викладацький корпус - 500 чоловік, у т. ч. 60 докторів, 300 доцентів.

  • № 78

В 1890-1896 рр. у цьому будинку проживав і працював письменник і видавець Василь Лукич (псевдонім В. Левицького

  • № 79

Побудував цю кам'яниці напередодні Другої світової війни власник шкір заводу Марґошес. В післявоєнні роки тут відбувалися урочисті зустрічі, бо стіни другого поверху розсовуються, утворюючи один великий бенкетний зал. Зараз тут Центр дитячої творчості.

  • № 82

Двоповерхова кам'яниця кінця ХІХ століття. У 1909 р. її придбали українці для «Селянської бурси». Від 1921-го тут діяла жіноча гімназія Українського педагогічного товариства. Найвідоміша її випускниця -- письменниця Ірина Вільде (1927). У бурсі в 1927--31 рр. жив, навчаючись у школі деревного промислу, майбутній видатний скульптор Г. Крук.

Нині тут юридичний корпус університету.

  • № 95
Тарас Франко

Будинок, в якому проживав Тарас Франко

Обласна організація «Національної спілки письменників України». Одноповерхова будівля. Тут, 26 серпня 1990 р. встановлена меморіальна дошка із барельєфом Тараса Франка: «В цьому будинку в 1939—1945 р.р. жив син Великого Каменяра український радянський письменник Тарас Іванович Франко (1889—1971)»

  • №№ 100, 102, 104
4311f2728131

Три особняки в липах



Три особняки (1896—1897).

Колишня назва «Три вілли в липах», належали В. Луцькому, С. Каліневичу, О. Кокуревичу. У буд. № 102 з 1946 р. по сьогодні знаходиться дитячий садок №5 «Теремок» для дітей хворих на туберкульоз.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.