FANDOM


Іва́но-Франкі́вськ (Івано-Франківськ — до 1962 року «Станисла́вів») — обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року носило назву Станиславів (Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 kbcnjgflf 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.

Географія Edit

Розташування Edit

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин.

Клімат Edit

Помірно континентальний.

Середня температура:січня — -5С. квітня — +12С. Липня — +19С. жовтня — +2С.

Населення Edit

Кількість населення Edit

Станом на 1 листопада 2010р. у м.Івано-Франківську та селах, підпорядкованих міськраді, за оцінкою, проживало 240,6 тис. осіб, у тому числі в обласному центрі – 224,2 тис., в сільській місцевості – 16,4 тис. осіб. Кількість жителів з початку року збільшилась на 91 особу. Такі зміни відбулись за рахунок природного приросту на 441 особу, водночас, спостерігалося міграційне скорочення населення на 350 осіб.

Динаміка росту населення
  1732 1792 1801 1849 1880 1914 1921 1931 1968 1989 2001 2008
Кількість жителів, чол. 3 300 5 448 6 192 10 864 18 626 64 000 51 391 60 256 96 000 226 453 230 443 239 100
Історична чисельність населення міста Івано-Франківськ за даними перепису населення
Перепис населення станом на 1869 1880 1890 1900 1910 1921 1931 17 січня 1939 15 січня 1959 15 січня 1970 17 січня 1979 12 січня 1989 5 грудня 2001
Чисельність (тис. чол.)(без врахування населених пунктів підпорядкованих міськраді) 65 66 105 150 214 218,4
Чисельність (тис. чол.)(по міській раді) 229,2 233,4

Національний склад Edit

За національним складом довший час переважаючим населенням було єврейське та польське.

Національний склад населення в 1732 — 1921 та 1989 — 2001рр.
Національність 1732 1793 1869 1880 1900 1910 1921 Національність 1989 2001
Українці 1 518 2 526 2 236 2 794 4 606 5 624 8 441 Українці 184 678 212 577
Поляки 4 221 5 584 8 334 9 065 21 581 Поляки 1 074 653
Вірмени 333 510 55 90 58 -- -- Росіяни 35 292 13 876
Німці -- -- -- 135 149 -- 1 076 Білоруси 1 699 633
Євреї 1 420 2 412 8 088 10 023 13 826 15 161 20 208 Євреї 1 410 256
Чехи -- -- -- -- 39 -- 11 Інші 2 300 1 263
Інші -- -- 186 -- -- -- 74

У XVII ст. українців таполяків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунокєвреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами

Статевий склад Edit

Станом на 2001 рік кількість чоловіків становить 111,0 тис. осіб, або 47,5 %, жінок — 122,4 тис.осіб, або 52,5 %.

Історія Edit

Місто утворилося на місці двох сіл: Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 р.).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо , що у 1662 році Станиславів отримав магдебурзьке право. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста.

У 1654 році краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький викупив землі, де лежить нинішнє місто, у заможної родини Жечковських з метою спорудження тут фортеці для захисту від набігів кримських татар та як свій опорний пункт на галицькій землі.

Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Франціско Корассіні з Авіньйону у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони - зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовш стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширки 20-30 метрів зміцненний ззовні дубованими колодами.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицька та Тисменицька брами. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої на Тисменицю.

Станиславів починався з Ринкової площі й ратуші, збережені у видозміненому стані понині. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі. За оригінальність архітектури місто інколи називають «малим Львовом». Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 році польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом «пилявою» (знаком Потоцьких) у створі воріт.

У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти Андрея Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців.

У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання.

4 січня 1667 року було надано письмовий привілей Андрея Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті.

У 1668 році Андрей Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм Андрея Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського, архієпископа Львівського, і при ній було відкрито «Академію» (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету.

У 1672 році закінчено часткову перебудову Станиславіської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки кріпосної стіни залишилися нині по Фортечному провулку.

У 1672 році Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об`єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінуючих галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво і обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

У XVIII - XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804— Австрійської імперії, від1867 — Австро-Угорщини).

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руська раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкірфірма «Плай».

У 1884 році відома громадська діячка й письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.


Під час першої світової війни, у 1915-1916 роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку, а Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її столицею. Саме у ці роки тут побували такі визначні українські діячі, як-от: М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець.

У 1919-1939рр. перебував у складі Польщі. В 1930 року введена в експлуатацію Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго». З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент розв'язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час другої світової війни місто три роки (1941-1944) було під нацистською окупацією. липня 1944 року місто було визволено радянськими військами. Водночас активно у той час боролися із загарбниками підпільники ОУН — УПА. За неперевіреними даними, всього у Станиславові та його околицях нацисти знищили понад 100 тисяч мирних громадян.

У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Іванофранківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже в квітні 1990]року, а на референдумі 1991 року масово проголосували за незалежність України.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.